Лікування в Німеччині
Трирічний Дмитро Галак разом з мамою вже рік живе у Мюнхені. Він один з тих дітей, які не змогли продовжити лікування в "Охматдиті" через ракетний удар рф по лікарні 8 липня 2024 року. Після атаки його, а також 10 інших дітей віком від кількох місяців до 15 років, евакуювали на лікування до Німеччини. Як повідомляє DW, Дмитрик хворіє на гостру лімфобластну лейкемію.
Складнощі лікування
Аби побороти хворобу, лікарі онкологічного відділення дитячої клініки Мюнхен-Швабінґ призначили хлопчику трансплантацію кісткового мозку. Але для того, аби зробити її, хлопчику треба було досягнути ремісії. "Важкий рік у нас був насправді. Ми ніяк не могли досягнути ремісії. У нас навіть на тлі чи під час високодозної, найагресивнішої хімії, яку тільки може витримати такий організм дитячий, пішов ріст ракових клітин", - розповідає у розмові з DW матір Дмитрика Оксана Галак.
Вона стримує сльози і додає, що взимку трансплантацію переносили декілька разів. "І тоді вже найважчий період був. Тому що навіть тоді лікарі говорили, що шансів дуже мало. І це дуже страшно, коли розумієш, що може статися найстрашніше", - пригадує вона.
Донорство від брата
Донором для трансплантації кісткового мозку для Дмитрика став його рідний 8-річний брат Женя. У свій день народження хлопчик ліг у лікарню в Німеччині, аби подарувати шанс на життя своєму молодшому братику. "Женчик дуже великий в мене молодець. Я переживала, все-таки дитина, що він якось буде боятися, можливо, відмовлятися. Він жодного разу навіть не натякнув на те, що він не хоче чи боїться. Він: ну треба, то треба", - згадує Оксана Галак.
Стан здоров'я Дмитрика
Через 60 днів після трансплантації лікарі знайшли у Дмитрика залишки ракових клітин, а отже, хвороба повністю не пішла та залишався високий ризик рецидиву. Тоді Женя став для брата також і донором крові. Останні півтора місяця Дмитрик - у стані ремісії. Він має катетер у грудях, мусить приймати ліки і двічі на тиждень з'являтися в мюнхенській лікарні. Сім'я очікує на важливе чергове обстеження в липні, аби отримати підтвердження, що хвороба не повернулася.
Наразі ж Дмитрик, за словами Оксани, почувається краще. "Порівнюючи, дякувати Богу, з тим, що було, він зараз уже більш схожий на повноцінну здорову дитину. В нього навіть чубчик уже відріс", - розповідає матір хлопчика. Утім, агресивна терапія, через яку пройшов Дмитрик, не проходить без наслідків. У Дмитрика проблеми з легенями. Окрім того, організм хлопчика, за словами Оксани, хоче "відштовхнути" донорський кістковий мозок.
Сімейні зв'язки
"От зараз ми лікуємося і в цьому напрямку також. Тому в нас ще трошки є за що повоювати, але головне, щоб найстрашніше не поверталося. Решту ми обов'язково подолаємо", - впевнено каже вона. За словами Оксани, попереду на сім'ю чекають роки лікарського нагляду і контролю за здоров'ям хлопчика.
Наразі ж до Дмитрика в Мюнхен на літні канікули приїхали його старші брати з Умані - Женя та Максим. А трохи згодом сім'ю в Німеччині провідає й батько. Оксана, яка вже рік разом з сином перебуває в Німеччині, каже, що їй із Дмитриком дуже важко жити далеко від сім'ї. Коли старші сини в Україні, жінка реагує на повітряні тривоги в регіоні, не спить і просить дітей спускатися ближче до підвалу.
Мрії про повернення
Сім'я сумує за можливістю знову жити разом. "Коли старші сини в Україні сідають вечеряти, то набирають нас на вайбер, ставлять нас по центру і ми з Дімчиком вечеряємо з ними разом. Кожен розповідає, як у нього день пройшов", - каже Оксана.
Оксана мріє про той час, коли лікарі підтвердять, що вони з Дмитриком можуть повернутися в Україну, аби продовжувати лікарський нагляд за здоров'ям сина вже там. Каже, що і Дмитрик пам'ятає і постійно згадує про дім: "Дитина завжди тягнеться туди, де прапор. Коли побачить десь: 'Мамо, дивись, наша Україна!' Ну, такий він. Патріотом, мабуть, росте".